Сьогодні вночі мене розбудив настирливий і п’яний голос, який нестямно доносився з вулиці.

Сьогодні вночі мене розбудив настирливий і п’яний голос, який нестямно доносився з вулиці. “Янаааааа! Янаааааа! Ти де, Янаааааа ?!” – і так хвилин десять, не припиняючи ні на секунду…
На вулиці спекотно і душно, тому закривати вікно не було ніякого бажання. Зате прокинулося інше бажання – вийти і настукати юному Ромео по голові.
Нервово закуривши цигарку, я почав спостерігати за метушливою фігурою під вікном, думаючи, наскільки мене вистачить, щоб подолати лінь одягнутися.
– Янаааааа! Янаааааа! …
Тут чую, з сусіднього вікна тонкий голосок:
– Чого, милий?
– Яна, я кохаю тебе! – голос з вулиці помітно підбадьорився.
– І я тебе, любий! А тепер іди додому спати, завтра зателефоную.
– Доообреее! – і з цими словами нетверезий Ромео, радісною підскакуючи, понісся кудись у далечінь.
Все-таки, моя сусідка – дуже спритна бабуся. До речі, вона не Яна, вона Галя …Баба Галя)))