А слово – то найбільша в світі сила,
Йому ніколи не скінчиться строк.
Воно людині обпікає крила,
І водночас – підносить до зірок.
Буває тихим ,наче шелест листя
І голосним, як ухкання сови.
Буває,як сльоза, криштально-чистим,
І руйнівним, як спалахи грози.
Буває – закарбується на серці,
Що вже не змиє течія років.
Буває – відголоском відізветься
З далеких незнайомих берегів.
Це те, що було з самого початку,
Призначене для радості й біди.
Це всі відгадки на усі загадки,
Це друзі й одночасно вороги.
І душу ранять не ножі ворожі,
Не вогнепальна зброя, не стріла,
І не колючі терни при дорозі,
А необачно сказані слова…