Чоловіча заначка
Кажуть люди, гроші в місті можна заробляти,
Ну а жінку у селі потрібно шукати.
Що то жінка із села: роботяща й гожа.
А що вродою вона, як розквітла рожа.
Жила собі в Бердихові одна молодиця.
Господарство все на ній, худібка і птиця.
Мала діток. З чоловіком мило говорила,
Наварила й напекла, ще й сто грам налила.
Чоловік зарплату справно клав в копілку – качку,
Але якось обмовився, що має “заначку”.
Жінка ледве дочекалась, щоб хлоп пішов з хати.
І взялася до роботи “заначку” шукати.
Де ж ті гроші він ховає, може, під матрацом?
Чи в стодолі заховав, під бутлем із квасом?
Знайшла гривні в шлапаках . Бо баба – то сила.
Гроші взяла до кишені, шлапаки спалила.
Край віконця собі сіла, така, хоч до рани.
Бо то правда, роблять гроші чудо із жінками.
Йде Іван, уже веселий, як завше з роботи.
А вона йому з порога: Йван, маєм клопоти.
Шлапаки хтось нам украв, що дірка на дірці,
Ті, які ти ще купив, як робив на “Сірці”.
Кому то ті шкаралуби могли знадобитись…
Може, й в хаті що пропало, треба б обдивитись.
Чоловік аж втратив мову, почав заїкатись.
Мерщій кинувся у сіни шлапаки шукати.
Чує жінка,що Іван мало не вмирає,
Тлумиться, як чорт по сінях , шлапаки шукає.
– Та, Іване, не гризися, є й добра новина:
Купку грошей я знайшла на порозі в сінях.
Певно, злодій загубив, бо встрашився Бровка,
Буде в хаті на Великдень чудова обновка.
Куплю хідники до хати, занавіски в маки,
А той злодій в старих капцях, най іде до с…ки кіна.
Я ще тобі з гострим носом куплю модні мешти,
Страчу завтра на базарі всі гроші до решти.
Історію про ті капці в селі кожен знає.
А Іван тепер від жінки грошей не ховає.
Автор: Оксана Максимишин – Корабель