Щастя материнства Людмила Грищенко з Вінниці пізнала вже в пізньому віці – але ні на хвилину не шкодує, що все-таки зважилася на цей крок.
Бездітні сім’ї – найміцніші
Маленькій Настусі вже майже шість, цього року йде в перший клас. Вже записала свій перший диск в професійній студії – на вокал ходить з трьох років. А ще – у музичну школу на фортепіано, танці, англійська, дошкільні заняття… У свято знань її будуть оточувати фотографи і відеооператори – мама намагається дати дитині якомога більше і якомога раніше, залишити побільше пам’яті про себе, адже місяць тому їй виповнилося 60 років.
Людмила Грищенко з Вінниці, на подив, і шоку багатьох українців, стала мамою в 54 роки. А потім остаточно приголомшила всіх, народивши ще одну доньку, Полинку, 58.
Людмила все життя мріяла про дитину. Десять років працювала акушеркою. Але дві позаматкові вагітності і зроблені в зв’язку з ними операції змусили її прийняти думку, що вона ніколи не стане мамою. Тоді жінка навіяла собі втішне переконання, що найміцніші сім’ї – це бездітні. І свято вірила в нього. З чоловіком почали кататися по різних країнах, пізнавати світ. Завели двох пекінесів – “доню” і “синочка”.
– З дому я пішла до 18 років – батько мене не любив, бив. Хоча зараз у нас прекрасні стосунки, йому вже 88, – розповідає про своє життя “до” Людмила Грищенко. – Почалося життя на знімних квартирах, у гуртожитках. Мріяла про своє житло. Через шість років сіла на поїзд в Сургут – поїхала за великими грошима, а заробила псоріаз. Повернулася, ще через три роки пішла у військкомат і поїхала в Афганістан, думала, там вже точно зароблю на квартиру. А через рік приїхала додому лиса – волосся випало від стресу, важко мені було бачити, як хлопці в 18 років помирають у реанімації. Великих грошей ніхто не платив, нічого не домоглася. Дома влаштувалася черговою на завод, і отримала гуртожиток.
“Я? Буду народжувати?!”
Кімнатка – 12 кв. м, загальна кухня, по ногах бігають товсті щури. В цій кімнатці і народилася нова сім’я Людмили та Юрія. В ній, у злиднях, вони прожили 12 років. А потім почали крутитися.
– Юра поїхав у Польщу, через пару місяців заробив 150 доларів. Потім поїхали разом, пригнали першу машину. Зайнялися автобізнесом. Гроші на розмитнення займали під відсоток. Потроху розкрутилися, зайнялися гречкою, побудували будинок, – розповідає Людмила.
Все вже було. Жили тихо-мирно, без дитячого шуму-гамору, без скандалів. Люда давно думати забула про дітей, чоловік теж ніколи не піднімав цю тему.
– Одного разу сидимо на ганку, пташки співають, листя шумлять, будинок величезний, і раптом чоловік каже: “Давай, будь ласка, візьмемо дитину з дитбудинку”, – згадує Людмила. – І мені так шкода його стало. Ми познайомилися, коли мені було 36, йому 24 – він всю молодість мені віддав, життя витратив на мене, не був одружений, дітей не мав. Але злякалася: “Юра, ти уявляєш, діти в такому віці?! Мені дуже, дуже страшно!”.
Але слова чоловіка запали в душу. Хотілося народити рідному по крові дитину. Була впевнена – не зможе завагітніти за операцій. Вирішила, вихід – сурогатне материнство. Щоб дізнатися деталі, і поїхала до лікаря.
– А потім подумала, вирішила – поїду в Київ (подруга порадила лікаря, робила в нього штучне запліднення – Ред.), послухаю, що скажуть. Навіть думки не виникало, що я можу бути вагітною, думала про сурогатну матір. Я акушерка, і прекрасно все розумію. А лікар каже: “Ну що, будемо готувати (до запліднення)?” Все перевернулося в душі! Я? Буду народжувати?! Не могла повірити!
З тих пір Людмила літала як на крилах. Так, перша спроба була невдалою, але з другої вдалося зачати Настусю. Перед цим оформили шлюб і повінчалися в церкві. Хоч лікар сказав: “До року откормиш – приїжджай за другим”, Людмила сумнівалася. Та й знайомі, медики і просто друзі відмовляли: “Ти що, ти себе погубиш – вагітність в такому віці!”.
– А я вечорами сиджу, думаю: “Бабуся померла, тітки, мої дві сестри, старі, всі навколо – старі! Не дай Бог, залишиться моя Настуся одна. Треба терміново робити все, щоб була не одна!” І з третьої спроби вийшло завагітніти Полинкою, – розповідає Людмила.
Цей приклад надихнув багатьох жінок в Україні, які боялися народжувати в 40, 50, та й просто не вірили, що це можливо із-за проблем зі здоров’ям.
– Коли мені було 43, і я дізнавалася про можливості завагітніти, мені назвали таку суму, що я б навіть позичити не змогла, – каже Людмила. – Причому платити за кожну спробу – не тільки вдалу. Медицина тоді теж була іншою. Але зараз це все подешевшало, цю суму я б зібрала, навіть будучи бідною.
“Почала б в 45 – вже б була матір’ю-героїнею!”
Людмила народила другу дівчинку в 58 років. Після народження дочок життя повернулося на 180 градусів.
– Наскільки добре бути мамою у віці, мудрою мамою, – ділиться жінка.
Людмила цілий день проводить зі старшою донькою – гуртки, вокал, курси. З молодшою – няня.
– Зараз я можу собі це дозволити, але пристосувалася б і в злиднях, я пройшла бідність.
Народивши другу дитину, Людмила захотітися ще і ще – і третю, і п’яту, і щоб повна хата дітей. Вмовляла чоловіка взяти з дитбудинку.
– Якби не 60 років, а хоча б 55, я б взяла, адже всі свої ембріони вже використовувала, – каже жінка. – Щоб виходжувати з пелюшок… Мені так складно думати – невже я більше не буду годувати грудьми, відчувати ворушіння, всі ці коліки вночі, пеленочку, все дуже-дуже хочеться повторити. Але мені вже 60 – треба цих до розуму доводити.
“Все за прискореною програмою – мамі ніколи”
Своїм дітям Людмила готова зірку з неба дістати. Хочете – Гарвард, хочете – Кембридж можливості. Старшій доньці, хай їй шести немає, вже побудували будинок недалеко від свого, подумують, щоб у майбутньому купити дітям бізнес, забезпечити їх життя.
– Але їм кажу: “Ніякого Гарварду! Всі – “біля мами””, – сміється Людмила. – І швидко-швидко, за прискореною програмою – мамі ніколи, старість настає! Швидко закінчили школу, вийшли заміж, щоб мама встигла онуків поняньчити! Але, звичайно, відпущу, куди захочуть – куди я подінуся. Поки будуть сили, будемо їм допомагати, щоб у них було хороше життя.