Купив вчора на базарі мотиля Богдан, Вудки склав свої гарненько, вичистив жупан…

Купив вчора на базарі мотиля Богдан,

Вудки склав свої гарненько, вичистив жупан.

Взяв мормишки і кілішка*, сала й ковбаси,

Літру взяв, бо без горілки жодної краси.

Спозарання на ставочку рибаків вже тьма,

Але жодної рибини ні в кого нема.

Пробурив чималу лунку у льоду Богдан

І розсівся в кріслечку наче справжній пан.

Мотиля вчепив, закинув і замовк на мить,

Але риба, мов закляв хтось, ні гу-гу – мовчить.

Так година пролетіла, добре змерз Богдан,

Він відклав свого кілішка, взявся за стакан.

По «Марусин поясочок» ллє він «Хлібний дар»

Випив залпом, затрусився, як малий школяр…

Врізав сала і хлібину, трішки ковбаси,

Заніміла чомусь риба, як він не просив.

Хвилин двадцять, допив пляшку, дур взяла своє,

Тут рибалка почалася… Знов і знов клює…

Карасів десятків зо три, щука й окунці,

Він малесеньку рибину ставить, як живці.

При азарті другу пляшку засмоктав Богдан,

Певно думав, що у хаті, що поруч диван,

Що з рибалки повернувся, риби наловив,

Все, що мав він із собою до кінця допив.

Ледь добрався до машини, але вже не сів,

Впав відразі на сидіння й зразу захропів.

Недарма в народі кажуть: «Кожному своє!»

Хтось рибалить – цьому радий, ну а інший – п’є!

Кілішок* – невеличкий стакан