Мати-ластівка
Снився сон, що до моєї хати
Вквітчаної зоряним вінком
Прилетіла ластівкою мати,
Плакала тихенько за вікном.
Я матусю серцем упізнала.
Тихий смуток лився через край.
Я її мов сонце зустрічала
І молила ніжно: «не лишай
Сиротою у жорстокім світі
Ти мене, ріднесенька моя.
Дай теплом серде́нька відігріти
Спогади, які любила я.
І дозволь в них, люба чарівнице
Утопити невимовний жаль.
Може тобі хочеться водиці
Чистої, мов зоряний кришталь?
Може принести́ святого хліба,
Який пахне житом золотим?
Не журися. Я щаслива, ніби.
Всі тривоги, мила, відпусти».
Мамина журба мені боліла
Пахла передгроззям у душі,
Коли ненька в небо полетіла
«З татусем за мною не тужіть».
Білим снігом вкрилось все довкола.
Від холодних подихів зими
Захворіло серце. Тихим болем
З мамою, навік, прощались ми.
Поглядом я їй сказала щиро:
«Буду пам’ятати тебе, мам».
А вона летіла в вічний вирій
Із якого вороття нема.
Розуміла, рідна не верне́ться
І дитинство ніжне відцвіло.
Та моє сльозами вмите серце
Берегтиме мамине тепло.
Діана Гальченко