На селі буває різне.
(Хто не жив – той не збагне).
Двадцять третя – ще не пізно.
Сьома, кажуть, пізно вже.
Бо о п’ятій краще встати.
Ще і сонечко в путі…
За лопату (чи за сапу) –
Й на город. Години дві..
З бур’яном війна триває.
(Відчуття? Живеш – не раз!)
Ще б боролась та з сараю
Чути гамір. Їсти час.
Догодити важкувато.
Дві корови, цап, Барбос…
Хрускіт! Лупляться курчата.
Їм сипнути треба щось.
Невдоволені всім гуси.
Вибігайте! Вам – спориш.
Кіт свої наставив вуса:
– А мені коли дасиш?
Ніби всіх нагодувала.
Щось вже й коле під ребром.
Тільки в кухню – діти встали.
Добре! Каша з молоком.
Одинадцята година!
Як!? Не віриться собі.
Помолитися б хвилину,
Бо ще трохи – і обід…
На селі ж буває різне
(Хто не жив – той не збагне).
Двадцять третя – ще не пізно.
Сьома – надто пізно вже.
Тетяна Волошина (Савчук)