Найстрашніше в старості – це самотність

Мама.

Як зима снігами, сивина у мами,
а життя минуло, ніби й не було.
розлетілись діти вже давно світами,
та забули стежку у своє село. 
Білі заметілі просяться до хати,
Старість із вітрами плаче край вікна.
Онучат у мріях сповиває мати,
тиха, як молитва, добра і сумна.
Вийде за ворота, вмиється сльозами.
Тихо. А на груші закричить сова…
Приїздіть, хоч часом,у село до мами.
Поки вас чекає. Поки ще жива…