Ні, Ганно, ні! Аби лиш не з Москвою. Хай Україну чаша ця мине.

Ні, Ганно, ні! Аби лиш не з Москвою.
Хай Україну чаша ця мине.

Це чорна прірва з хижою десницею,
смурна од крові, смут своїх і свар, 
готова світ накрити, як спідницею
Матрьоха накриває самовар.

Був Київ стольний. Русь була святою.
А московити – Русь уже не та.
У них і князя звали Калитою, –
така страшна захланна калита!

Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.
Все загребуще, нарване, хмільне.
Орел – двоглавий. Юрій – довгорукий.
Хай Україну чаша ця мине!

Ліна Костенко