Пасажирський потяг проходить огляд на митниці. Раптом до бригадира, мирно сплячому в своєму купе, забігає перелякана провідниця, будить його і говорить:
– Петре Миколайовичу, біда! Митники ці-просто звірі, всі вагони догори дном перевернули! Пасажири плачуть і погрожують скарги написати! Що робити?
Прокинувся бригадир пошукав під столиком і протягнув провідниці три пляшки дорогого коньяку.
– Іди віддай їм, Світланко, вони і заспокояться.
Провідниця, притиснувши до грудей пляшки, йде, але знову повертається до бригадира.
– Петре Миколайовичу, не спрацювало! Звірі якісь, я ж кажу! Не взяли митники коньяк…
– Нічого не поробиш, розстебни кілька гудзиків на блузці і йди з ними пофліртуй.
Провідниця, виконавши вказівку бригадира, знову йде. Через кілька хвилин вона повертається вся змилена і зла.
– Петре Миколайовичу, не допомогло! Я там перед ними мало не стриптиз танцювала, всіх інших провідниць покликала, все одно звірствують.
Бригадир, відкривши гаманець, дістає звідти кілька зелених купюр.
– Ось, Світланко, даси кожному по сотні баксів,точно заспокояться!
Через кілька хвилин у бригадира знову з’являється плачуча провідниця.
– Не спрацювало, не взяли грошей!
– Слухай, Світочко, дурниця якась… Коньяк і гроші вони не взяли, на дівчаток не клюнули, жени їх з потяга, це не митники!