Зібрав Бог всіх живих істот і вирішив кожному його вік відміряти. Першим покликав людину :
– Ти, чоловіче – істота невелика, так що тобі 20 років життя даю .
” Мало …” – подумав чоловік, але з Богом сперечатися не став і тихенько відійшов в сторону.
А Бог тим часом покликав коня :
– Тобі, кінь, 40 років життя призначаю – ти тварюка велика, тобі і жити довше.
Але кінь почав благати :
– Помилуй, Боже ! 40 років з ярмом на шиї ходити, за собою плуг та віз тягати, та ще й батогом отримувати ! Мені і 20 вистачить … Віддай зайві роки людині, їй потрібніше .
Бог дав добро і покликав корову .
На тій же підставі, що і коневі, дав їй 40 років життя. Але корова відмовилася :
– Не приведи , Боже ! 40 років за вим’я мене смикати будуть ! Мені і 20 вистачить, а решту років життя віддай людині, їй вони потрібніші . Погодився Бог.
Покликав собаку :
– Тобі, собако, 30 років призначаю !
А собака :
– Господи, помилуй ! Ну куди мені 30 років на ланцюгу сидіти, гавкати на кожного та кістки гризти … Давай мені 15, а решту людині віддай .
А Богу що ? Віддав ще 15 років людині, покликав кота і запропонував йому 20 років життя. Але кіт подумав : як це 20 років мишатину їсти , та й відмовився від 10 років життя – теж подарував їх людині.
З тих пір так і живе людина … На початку 20 років свої проживає – турбот і горя не знає.
Потім настають 20 років кінських: працює людина як кінь, тягне на собі віз – роботу, будинок, сім’ю.
Наступні 20 років – ті, що корова подарувала: ” доять ” людину діти, онуки … Хто на дачу, хто на машину.
А потім собачі 15 років живе : вдома сидить, будинок стереже , за онуками доглядає та на вулицю поглядає.
А приходять котячі роки, тут вже як пощастить … Можуть, як кота по голові погладити, а можуть і під зад ногою штовхнути .