У них налагодилися справи,
Купили квартиру, щоб у місті жити.
Та, хто дав їм таке право:
Собак при дорозі залишити!?
У селі – хату продали
І тварин забирали з собою,
Щоби сусіди казали:
,,Виявляється: добрі обоє.”
При в’їзді у місто велике
Прощалися швидко з псами.
Радила жінка чоловіку:
,,Прив’яжи, щоб не бігли за нами!”
О, люди! Ви люди, чи звірі?
Бо звір такого не зробить…
Голодні, не вили, сиділи,
Чекали на допомогу.
У дощ – на траві лежали,
Наказ був такий : ,, Лежати”.
На трасу – не вибігали…
Залишили їх помирати.
Чомусь, вірили, що господар
Не залишить у біді, вернЕться.
Не зважали на погоду,
Відчували друга…серцем.
Він…у квартирі не міг заснути.
Все чудово, світло, просторо…
Намагався, хотів забути…
Як я міг? – ганьбив себе – сором!
Звук знайомий його машини…
Повернувся! Хвостами виляють.
Не повіз їх, назад, до дружини..
У звіринець – хай там проживають.
Це одна історія з сотих,
Що має кінець щасливий.
Не залишайте друзів чотириногих!
З вами так вони б ніколи не зробили!
В. Злата