Вона любила дощ,
А дощ любив її…
Приходив уночі,
Сідав на підвіконні,
Він знав про неї все,
Читав її вірші,
І цілував її простягнуті долоні.
Смішний романтик дощ,
У душу заглядав,
Він плакав про своє,
У шибку бив щосили,
Він знав, що він пропав
І мріяв про одне,
Щоби вона його
Так само полюбила.
Вона ділила з ним
І радість і печаль,
І сльози під дощем
Здавалися водою,
Котились по лиці немов
Гірський кришталь,
Їх бережно збирав
І забирав з собою.
Вона любила дощ,
А дощ любив її,
Тихенько обіймав
Її тендітні плечі,
Він спокій дарував
І мир її душі,
Він рятував її від болю й порожнечі.
@ Руслана Василів