Вуста шепочуть отченаш  І погляд дивиться у небо …

Сльози стікають по щоках,
Гарячі – душу обпікають,
Фото тремтить в її руках-
В минуле спогади вертають:

Хлоп’я біляве на колінах
І сміх дзвінкий луна кругом,
Він залишився у тих стінах.
Кричить вона усім єством!

Темніші стали дні за ночі,
Повиті сумом назавжди
Де сили брати жити й мОчі?
Ніхто ж не ждав тої біди.

Вітер холодний дме зі сходу,
Рве й нищить квіти молоді
Нема прощення тому роду –
Він сіє смерть в чужім гнізді.

Вуста шепочуть отченаш –
Свята молитва йде до бога
Зорі співають – він вже наш,
Дійшла кінця його дорога.

Стояла посивівша мати,
Мов птаха крила опустила
Витав в повітрі запах м’яти
То сина вона відпустила.

Орися Каспрова