Художниця заради експерименту дозволила глядачам робити із собою все, що завгодно

У 1970-х роках сербська художниця Марина Абрамович провела експеримент: вона нерухомо стояла в одному з виставкових центрів, а поряд з нею лежали різноманітні предмети — від молотка з пістолетом до фарб. При цьому людям дозволялося взяти будь-який з цих предметів і робити з Мариною те, що їм заманеться.
Незаперечний авторитет у світі сучасного мистецтва, Марину Абрамович називають бабусею мистецтва перформансу. Про її виступи продовжують говорити через десятиліття. Одна з найвідоміших її акцій називалася Rhythm 0 і була організована в 1974 році в Неаполі.
Задум перформансу «Rhythm 0» був дуже простий: Абрамович мала стояти нерухомо уподовж шести годин, тоді як люди, які прийшли на неї подивитися, могли робити з нею все, що їм заманеться, використовуючи будь-який із 72 предметів, які вона поклала на стіл поряд.
Абрамович стояла посеред кімнати з табличкою на грудях, на якій був напис: «Інструкції: на столі лежать 72 предмети, які можна використовувати щодо мене, як хочеться. Перформанс. Я об’єкт. У цей час я несу повну відповідальність. Тривалість: 6 годин (8 годин вечора – 2 години ночі)».
На столі лежали «предмети для задоволення» і «предмети для руйнації». Серед нешкідливих предметів були квіти та пір’я. Серед небезпечних — ніж, леза для гоління і заряджений пістолет.
Спочатку глядачі соромилися, тільки дивилися на неї, дарували троянди, цілували. Але потім роздягли, розмалювали і навіть порізали. Хтось розгорнув її довкола осі. Хтось підняв її руки нагору. Один чоловік використав лезо, щоб зробити у неї на шиї надріз. Глядачі змінювали положення тіла художниці. Деякі прикріплювали до неї різноманітні предмети. Деякі чоловіки роздягали та лапали її. Причому свої дії супроводжували сміхом. Перформанс було зупинено охороною будівлі, коли один із відвідувачів узяв пістолет.
На третю годину з неї зрізали лезами весь одяг. На четверту годину тими самими лезами почали досліджувати її шкіру. Її піддали всяким домаганням. Хтось змусив її спрямувати на себе пістолет. Вона була так зосереджена на перформансі, що не стала б чинити опір нічому.
Власні враження Абрамович від того, що люди з нею робили, виявилися ще жахливішими. Художниця згадує:
“Спочатку глядачі дуже хотіли зі мною пограти. Потім вони ставали все агресивнішими, це були шість годин справжнього жаху. Вони відрізали мені волосся, встромляли в тіло шипи троянд, різали шкіру на шиї, а потім наклеїли пластир на рану.
Після шостої години перформансу я зі сльозами на очах гола пішла у бік глядачів, через що вони буквально вибігли з кімнати, бо зрозуміли, що я «ожила» — перестала бути їхньою іграшкою і почала сама керувати своїм тілом. Я пам’ятаю, що, прийшовши в готель цього вечора і подивившись на себе в дзеркало, я виявила у себе пасмо сивого волосся.
Ця робота розкриває щось жахливе про людство. Вона показує, як швидко людина може завдати тобі біль за сприятливих обставин. Вона показує, як легко знеособити людину, яка не пручається, яка не захищає себе. Вона показує, що якщо створити відповідні обставини, більшість «нормальних» людей, очевидно, можуть стати дуже жорстокими…”