Скрипаль.

Ще трави гнулись від роси,
Вона ж була, як самоцвіти.
Аж сонце мружилося від краси
Та золотило вербам віти.

Тихенько ранок берегом ступав
Та вітру чувся подих з поля
В долині ще туман стояв
У нього, ніби в ковдру куталась тополя.

Ставок пробуджувавсь зі сну
Над його плесом став серпанок,
А серце пам’ятало ще мелодію одну
Та того скрипаля сховав цей ранок.

Він володів моїми струнами душі,
Уміло грав на них, бо був же музикантом
І не замітив, як поранив, бо спішив
Так був засліплений своїм талантом.

Де ти маєстро зараз, озовись!
Якою скрипкою ти нині володієш?
Надіюсь мрії всі твої збулись
Чи пам’ятати зовсім ти не вмієш?

До болю у очах вдивлялась в другий берег я
Та музика пливла, лунала над водою
Вона була, але не було того скрипаля
І це було моєю вже бідою.

Ніна Погонець