Стою в аеропорту, зустрічаю дружину з відпустки …

Стою в аеропорту, зустрічаю дружину з відпустки. Літак затримується, за повідомленнями, вже години на 3. Поруч зустрічає літак. ще один чоловік інтелігентного вигляду: окуляри, капелюх , дипломат. Підходить він до мене, весь ніяковіє і просить подивитись за дипломатом кілька хвилин поки він в туалет збігає. Я погодився, стою чекаю. Півгодини…. година…. півтори…. Я починаю нервувати. Нарешті, підходжу до співробітника відділу безпеки і змальовую ситуацію з дипломатом. Він просить мене пройти з ним . Приходимо в опорний пункт, починаємо оформляти дипломат. Протокол, як годиться, мої паспортні дані, опис ситуації. Нарешті, дійшли до опису вмісту дипломата. Відкриваємо … Мама моя рідна! Щоб я здох! Дипломат набитий Євро-банкнотами в банківських упаковках! Я трохи бороду свою єдиним ковтком не зжер від розуміння того, що я собі не привласнив! Відчуваю себе останнім дурнем, сил навіть лаятися на себе немає! Дивлюся, а протокольчик так тихенько зім’яли люди в формі, і сором’язливо переглядаються між собою і дипломатом. Тут їх як зірвало, кинулися вони до нього і давай собі пачки ці пхати в усі кишені, А я стою слину ковтаю. Але один з них зглянувся, і каже:
– Чого стоїш, годувальник ти наш!? Собі набирай, що ж ми, зовсім вже?!
Кинувся я до дипломата, забувши, як мене звали, і почав теж набирати собі бабки… набираю, набираю, набираю, набираю…
Прокидаюся-всю ковдру в труси заправив…