Вечоріло. Мама з донькою поверталися зморені з дачі, ідуть полем до електрички. Мамі захотілося …

Вечоріло. Мама з донькою поверталися зморені з дачі, ідуть полем до електрички. Мамі захотілося попісяти, вона шукає кущі. Кущики то є, але якісь вони рідкісні і рідкі, просвічуються. А що тут зробиш – лізе вона в них задки, а доця її коригує, обидві при цьому кричать.
– Полічка, доню! Мене видно?
– Так, так, мамо, видно, ще далі.
Ізольда Марківна, жінка, до речі, надзвичайно огрядна, з приємними, хоч і величезними формами, задкує далі в кущі.
– Полю. Шо там? Видно?
– Так, так, давай ще трохи!
Ізольда Марківна ще задкує, і ще, і ще.
Нарешті, донька її командує, – Давай!!! – вона сідає і справляє маленьку потребу. Коли жінка вже встала, з полегшенням натягуючи труси, позаду пролунав голос: – Добре, що хоч не в стакан …
Вона обернулася з неймовірним здивуванням на почервонілому обличчі, і перед нею постала картина: три мужики, розташувавшись з стаканами в руках на травичці, з жахом спостерігали, як на їх скатертину – самобранку, з кущів, невблаганно, як бульдозер, керований далеким бригадиром, насувається неосяжна жіноча дупа …