Жив-був вовк.
Жив-був вовк, а по сусідству було велике стадо овець. Кожен день він “задирав” одну вівцю.
Вівці розбігалися по лісі, вівця яку він “задирав” починала відчайдушно опиратися та кричати і її крики лякали інших.
І тоді вовк поговорив з кожною вівцею наодинці:
“Тобі нічого боятися, адже я вбиваю і з’їдаю тільки дурних овець, але ти єдина – мій найкращий друг”.
Після цієї розмови, вівці спокійно паслися і більше не тікали.
І коли вовк вбивав чергову вівцю, вони думали: “Ну ось, вбили ще одну дурну вівцю, а мені – найкращому другові вовка, нема чого боятися”.
Вівці були щасливі.
Вовк просто підходив до однієї з них і говорив: “О, мій кращий друг, ми давно не спілкувалися з приводу дурних овець”. І смерть наступала миттєво, вівця нічого не встигала зрозуміти.
Вовк підняв самооцінку кожної з овець, вони перестали хвилюватися і спокійно щипали траву, в результаті чого їх м’ясо ставало тільки смачніше.
І найцікавіше, що інші вівці стали допомагати вовку – якщо якась занадто кмітлива вівця починала здогадуватися про справжній стан речей, то інші вівці, ну, тобто – кращі друзі вовка, повідомляли йому про дивну поведінку цієї вівці, і на наступний день вовк її з’їдав.
Кожній людині варто менше вірити словам, а більше спостерігати за вчинками.
В кожного є одна властивість – ми чуємо те, що хочемо чути, і на все інше просто не звертаємо уваги.
Важливо вчасно помітити вовка в овечій шкурі!
