Молімося за наших воїнів!

Не плач, кохана, чуєш, я живий…
Не міг тобі раніше подзвонити.
То був страшний, запеклий, довгий бій,
Та ми не мали права відступити.

Скажи хоч слово, мила, не журись…
Утри сльозу й нарешті посміхнися,
А ще молись… за нас усіх молись…
І матері від мене поклонися.

Цілуй дітей і батькові привіт,
Скажи, його “Кобзар” тепер в нагоді:
Ми з хлопцями завчили “Заповіт”,
Під обстрілом читаємо відтоді…

Пробач, ріденька, знову мушу йти…
І не питай, куди тепер рушаю.
Мене чекають прокляті світи,
Коли вернусь я й сам уже не знаю…

Вона в сльозах стискає телефон,
Пусті гудки, в душі гроза лютує…
Та він живий, то був поганий сон,
Її любов його, таки, рятує!

А він десь там, де небо у вогні
Боронить свою землю від навали…
Він вже давно не лічить ночі й дні…
Він робить все, щоб ми війни не знали!

Олена Лемішко