І як же добре – просто жити!

Ці люди,що тобі назустріч.
Як пощастить – хтось усміхнеться.
І,може,випадкова зустріч
Луною в серці озоветься.

І цей листок,що впав під ноги,
Може,чекав саме на тебе.
Й багрянцем встелена дорога –
Оце і все,що зараз треба.

Візьму до рук осіннє диво –
Хай поживе в долонях літа.
Тремтить прощально-полохливо,
Бо добре знає,щО це – жити…

Валентина Матвіїв