Невимо́вний смуток б’є у груди: Знову «брат» чиїсь життя забрав…

Невимо́вний смуток б’є у груди:
Знову «брат» чиїсь життя забрав…
В путь останню проводжають люди
Тих, хто їх хоробро захищав,

Хто віддав за мир най-найцінніше –
І життя, і молодість свою.
Вітер квіти у руках колише.
Квіти їм – загиблим у бою –

Молодим, красивим і відважним…
Жити б! Та вони лежать в труні.
Як несправедливо! Як це страшно!
Родичі у чорному вбранні

Плачуть, дивляться в обличчя юні
І шепочуть: «Рідний, підведись!»,
Гладять прапором накриті труни.
Хоч благай тепер, а хоч молись –

Не піднімуться… Тріпоче вітер
Жовто-сині з чорним прапори,
Пелюстки́ жало́бних штучних квітів
На вінках здіймає догори́.

І летить від краю і до краю,
І бринить в повітрі, мов струна,
Гасло, що герої не вмирають,
Й плине «Кача» – пісня вкрай сумна.

Біль пекучий стукає у груди:
Знову «брат» чиїсь життя забрав…
На колінах проводжають люди
Тих, хто їх жерто́вно захищав…